Постійне посилання: http://cvnews.cv.ua/post/view/1677083377-mezhi-sinimi-glechikami-obrazok-na-realniy-rodinniy-istorii
Очі до очей: хто ти? Ким мені будеш? Очі очам багато розповідають, тільки бесіді тій – секунда. Бо такі погляди надовго не зупиняються. Раїхта мастила піч, коли Мілько двері розтворив і став по хаті шукати… Шукати зброю.
Неня Раїхтина, кажуть, тримає в коморі цілий арсенал повстанський. А Раїхта, кажуть, рани їм лікує. То він і прийшов шукати. І на якийсь момент очі його та й її си здибали і перепитали: «Ким мені будеш?»Перешпортав усе – а не знайшов. Ні в хаті, ні в стодолі, ні в коморі бічній.. Вернувся до хати ще раз, а на стіні образ Николая в позлітках. Образ був таким, що містився в долоні. І в темній присмерковій кімнаті він один мерехтів.- Попи вам голови задурили, і ви не питаєте правди, - відкрив наопашки двері і фурнув образом у кукурудзи…І сам щез, лиш завіялося.До самого ранку неня Раїхтина шукала Николая в курудзах.. А святий нагнівався, певно, на гостя недавнього, і більше не показувався. Цілу ніч, плачучи шукала, а образ так і не знайшла. Розтривожений вітром кавуш шурхотів і трохи сріблився. Ніч задихана – як неня Ярина. Вона обняла сухе кукурудзяне стебло і лицем притулилася – не годна більше шукати..…. Бог, кажуть, любить дивних. Дива різні їм показує.. Певно того, що серця в таких – сиві, аж прозорі, і таким серцям всєчіну видко…З певного віку Раїхті сняться сни такі – з хмар ніби. Одної косовиці приснився їй голос, який казав: «Тобі Бог приготував дві внучки». І так було… Вона ще не прокинулася, бабка Раїхта, а вже знала – хто і де народився. Цеї ночі вона спала таким самим сном, і знов він її водив.. Бабці Раїхті цей раз вже не внучки снилися. А щось таке, від чого душу треба довго відмивати вітром – аби не пекло. І бабка Раїхта справляється у свій ліс…Ось вона іде. Босі ноги до першої трави, хустка туго вив’язана, а в очах душа ціла іде. Душа, яка ціле життя плаче і ще більше мовчить.«Нині умре, нині хтось умре», - повторювала та душа і Раїхта йде в ліс. Збирає бриндушів та й говорить собі з деревами, а відтак вертається у свою чепурну хату, в якій, коли би не зайти – купа роботи..Он на припічку її чекають сині глечики. Лісовий спокій Раїхті дає сили видоїти корову і розприділити молоко тими глеками – це до пиття, а це на сир, а це сусідці віднести.. а з цего сметану збере, діти мали би скоро приїхати, а з цего.. а з цего сама похапцем вип’є, перев’яже хустку тугіше і піде до роботи.«Ти знаєш таке – сісти і спокійно їсти?» - неня Ярина колись питала, а Раїхта і правда не вміє. Цілий день буде гарувати, як Божий волик, а на полудне вип’є зо три ковтки холодного кисляку, похапцем, пообтирається, і до роботи… І цілий день її в хаті нема.Посудина Раїхтиної душі непроста. Знають всі її різною. Село знає, що вона – жінка бригадира, сім’я у них робітна, приклад багатьом. Неня її знає, що Раїхта – пташка-страдниця, яка бита від свого Мілька так, що в хату зайвий раз показатися боїться – а нікому не розкаже.. Обнімає лиш піч, та й свої голубі глечики, та й душить ті сльози в собі, та й ходить боса в ліс.. Та й згадує в сотий, в тисячний раз ту бесіду поглядів, коли вона піч мастила, а він прийшов її нені з хати викидати образи… «Хто мені будеш? Хто мені будеш»…
Внучка Раїхтина так само виділа потаємну частину тої посудини душі… Коли тікає Раїхта від свого Мілька зі стодоли в хату, а їй понад голову ґралі лиш свиснули… Розказувала хіба то Раїхта комусь? Розказувала, деревам у лісі та й горщикам у синій поливі…Раїхті доказують, що він другу має, і та друга ворожка. Вірить і не вірить, але в хату самі лізуть живі жаби. Ніби їх накликав хтось. Казала бабка сусідка брати ту жабу і в вогонь кидати, аби чари понищити. А Раїхті шкода – в жаби так само є серце, жабі заболить… Раїхта бере тих жабів ледве не повні рукави і відносить до джерела – «Іди відки прийшла». Чи запитає у Мілька яка вона, та друга? Запитає, самими очима, і буде збита як голубінка. Але звуку не подасть – вона жінка бригадира, у них – зразкова сім’я…… «Нині хтось умре», - душа твердила своє, а Раїхта збирала потолочені бриндушки – може в воді трохи віджиють…..Усміхнена Раїхта стоїть біля своїх горщиків.. Нині Благовіщення, діти приїдуть.. Нині її день народження, і цій днині так пасують принесені з лісу бриндуші. Навіть того пасують, що Раїхта і є та бриндуша – її топчуть, а вона мовчки цвіте…- Ти, ти…. Нависає коршуном в спорожнілій хаті Мілько. Б’є один за одним горшки Раїхтині, шарпає за пазуху, впивається очима – забив би таку вперту в своєму терпінні Раїхту. Вічно сплакану, вічно затяту… Вбив би на холєру! І ..вбив.Він у ті такі хвилини виходив, певно, за межі тіла. Як рана стара, перед тим як злізти, свербить несамовито, і ти хочеш (аби най роздертися) – а потамувати то свербіння, отака була його лють. Аби хоч роздерти – але заспокоїтися. Потамуватися… Та його лють підступала так, як дим надходить – раптом і їдко… І так само вивітрювалася, і всідалася, і лишала його самого. Обшарпаного і розчуханого тою люттю, розчуханого в кров…Мілько виходить світ за очі з тісної хати, де між синіх черепків у паводку молока – його степенна Раїхта. І були в його голові два голоси. Один виюдив з хати і сказав лишити її так вмирати, скопану, а другий голос…посадив на ровер, та й сказав їхати в місто, та й дзвонити доньці: «Їдь до нені.. Але вже їдь, бо не застанеш..».І шмалить весняний вітер. Той такий прикрий, що знімає з голови кашкети, розхристує старі сорочки і душі під ними. Мілько сперся на ровер на роздоріжжю і курить. А два голоси в його голові ще досварюються…А відтак був дощ. А відтак – нова днина. А відтак – похорон. На вікні у слоїку порозправлялися бриндушки – ті самі, з лісу. Раїхта як несла їх, душею чула: хтось має вмерти… Вона в людях могла помилятися, а от хто коли народиться і хто коли помре – оце ні…
чернівці
новини чернівців
чернівецькі новини
новини буковини
Іванна Стеф'юк
блоги
Вибрано елементів :
Перетягніть файли сюди, щоб завантажити
або
Максимальний розмір файлу : 50 Мб
Вибрані елементи