Постійне посилання: http://cvnews.cv.ua/post/view/1677325769-protivnik-perevazhav-nas-vshestero-soldati-ne-sklali-zbroyu--geroy-ukraini-z-bukovini-mamavko
Військовий з Чернівецької області Роман Мамавко зустрів повномасштабне вторгнення під Попасною на Луганщині під час бойового завдання ООС. Тоді противник переважав у 5-6 разів по артилерії й планував взяти місто за три дні. Бої за Попасну були такими ж важкими, як зараз за Бахмут.
Тоді Роман Мамавко був командиром 24-ої окремої механізованої бригади, у його підпорядкуванні було чотири тисячі людей. Приймав рішення попри моральну і фізичну втому, тригодинний сон та постійну напругу. За рік великої війни Мамавко став Героєм України та отримав підвищення. Суспільне запитало у полковника, яким для нього був цей рік.
Зараз у підпорядкуванні Романа Мамавка шість військових частин та інші складові сил оборони. Наприкінці осені він обійняв посаду заступника начальника штабу армійського корпусу.
Попасна була для них важлива логістично — це великий залізничний вузол, і це давало змогу швидко вийти на Лисичанськ, відкривалася дорога на Бахмут і кордони Донецької та Луганської областей.
- На той час у нас було мало засобів для вогневого ураження, артилерії, противник переважав нас в 5-6 разів по артилерії. Морально і фізично було дуже важко, спати вдавалося десь дві-три години на добу, бо з 5 години ранку до опівночі постійно був в напрузі, в діях. Приймати рішення і керувати всім цим було досить важко, — каже Мамавко.
На той час військовий не знав, чи буде допомога. Не розумів, чи зможуть утримати місто. Але він та кожен солдат усвідомлювали, що за ними — відповідальність. Й іншого варіанту, окрім як стояти до кінця, немає.
- Усвідомлення було від командира до останнього солдата. Я дуже вдячний всьому особовому складу бригади, що вони повірили в себе, у свої сили, не склали зброю. Перші дні не було переконання, що ми вернемось звідти живими. Через тиждень боїв ми зрозуміли, що можемо стримувати переважаючі сили та можемо їх громити, — каже Мамавко.
Бригада Мамавка простояла у Попасній три місяці. Втримати місто так довго допомогло те, що виконували завдання в ООС. Відтак на лінії зіткнення завчасно підготували укриття, укріплення, окопну лінію, створили систему логістичного забезпечення. Також знали місцевість, всі підступи, шляхи й могли маневрувати як підрозділами, так і вогнем, щоб утримати цей рубіж.
24-та бригада обороняла місто, поки втрати не стали кричними. З тією кількістю військових уже не могли сповна виконувати завдання.
- Це було дорогою ціною. Фактично 24 бригада з Попасної не відступала. Ми зазнали втрат й інша військова частина зайшла на підсилення і на заміну. Через три місяці ми вийшли з Попасної, передавши лінію. Але ці підрозділи не знали так місцевість, як ми, які виконували там завдання, — каже Мамавко.
- Я казав, що буде важко. І, можливо, ми звідти не повернемось, але виконувати завдання — це наш обов’язок. Солдати знали, що їх чекає. І їхні впевнені погляди вселяли надію, — каже Мамавко.
Найскладніше було пояснити підлеглим, що відступати немає можливості — потрібно оборонятися на зайнятому рубежі. По-перше, відходити буде важко, по-друге, не можна залишити без захисту мирних людей, бо тоді вже було відомо, що відбувалось на окупованих територіях.
- Аргументи знову ж таки: сім'ї, діти, батьки. Що ми захищаємо тих, кого ми любимо. Не повинні допустити цю орду до наших домівок і краще їх зупиняти тут, на місці, а не запускати в глибину території. Бо з кожним кілометром будуть нові жертви, як військових, так і цивільних, — каже Мамавко.
Після Попасної бригада Мамавка перегрупувалася та працювала на Херсонському напрямку чотири місяці. Брала участь у важких боях на Херсонщині при наступі. Завдання утруднювала відкрита місцевість.
- Противник там теж з відчаю оборонявся, тримався за кожний клаптик землі, просування було дуже ускладнене, — каже Мамавко.
Про техніку та озброєння
Зараз боєздатність підрозділів підвищилась завдяки озброєнню, новітнім засобам зв'язку і розвідки. Це зменшує втрати й підвищує ефективність дій. Озброєння отримують від держави. Квадрокоптери, засоби зв'язку для розвідки — від волонтерів. Також вони привозять авто, це покращує логістичні маневри та евакуації.
Про поїздку додому
За рік повномасштабного вторгнення Мамавко був удома на Сокирянщині пів дня і ніч. Цей час він провів з батьками, говорили не стільки про війну, як про буденні справи та здоровя. Батьки розповідали, як щодня хвилюються за сина.
Про нагороду "Герой України"
Мамавко отримав звання Героя України у травні 2022 року. Про нагороду дізнався, коли йому подзвонив товариш з привітаннями. Тоді Роман був поблизу Попасної, виконував завдання й не міг читати укази. Спочатку військовий не повірив у це, поки не отримав скриншот зі своїм прізвищем.
Військовий сприймає це звання не як особисту заслугу, а як нагороду всього особового складу 24-ої окремої механізованої бригади за виконання дуже важливого завдання й ту роль, яку вона відіграла на початку війни.
- Не час зараз опускати руки. Я підтримую себе тим, що не повинні гинути невинні люди. І треба робити все, щоб якомога швидше це закінчилося. Так, це дуже дорогою ціною, але ця ціна може бути ще вища, якщо не боронитися, — каже Мамавко.
Зараз основним завданням Мамавко називає підготовку молодших командирів. Аби вони мали знання та навички, які дозволяють керувати підлеглими й вести бій, бо війна триває.
- За рік війни я об'їздив всю Україну, від півночі до півдня. І скажу, що дійсно вона дуже гарна і мальовнича. Нам дійсно є що захищати. Не можна допустити, щоб це було зруйновано і розтоптано загарбниками, бо у кожному регіоні краса своя, — каже Мамавко.
Після підвищення Мамавко готує військові частини до виконання завдань, передає бойовий досвід, організовує взаємодію з іншими силами оборони для кращого виконання завдань.
чернівці
новини чернівців
чернівецькі новини
новини буковини
війна в Україні
Зеленський
історії
Мамавко
Вибрано елементів :
Перетягніть файли сюди, щоб завантажити
або
Максимальний розмір файлу : 50 Мб
Вибрані елементи